Ми любимо і цінуємо власних Героїв! – блог

Чому сьогодні нам необхідна декомунізація і створення національної історії?

Ми любимо і цінуємо власних Героїв!

Вчора у моєму рідному місті Боярка відбулася важлива подія – відкриття меморіальної дошки Євгену Коновальцю. Полковник Армії УНР, командир корпусу Січових Стрільців, ініціатора створення Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Сьогодні вночі пам’ятна дошка була сплюндрована комуністами, росіянами, але скоріше за все несвідомими людьми. Багато проблем у країні відбувається через незнання, байдужість, бажання виділитися або намаганням відсторонитися від реалій, війни та агресії зі Сходу.

Чому сьогодні нам необхідна декомунізація і створення національної історії?

Перше, хочу зауважити, що сей етап пройшли усі країни Східної-Центральної Європи та країни Балтії. Сей етап долали усі країни (крім Білорусії та Росії), у якому було місце тоталітарному режиму.

Після правління нацистів та фашистів, їх держави та держави, що були під їхньою окупацією, були повністю очищені від пам’яток про режими: повернені старі назви і створені нові, заборонена символіка, знесені пам’ятки катам та вбивцям. Так було і у Польщі, Чехії, Литві та інших країнах, де на руїнах СРСР (який знищив людей більше аніж фашисти та нацисти разом) утворилися музеї тоталітарного режиму, з’явилися площі названі не на честь Леніна, а іменами національних Героїв. Сі країни мають європейський рівень життя і се не тільки вдало проведена економічна реформа чи геополітичне становище, се й викоренення совка у голові та брехні, якою годувала партія роками населення. Ми стаємо сильні, коли відчуваємо себе у гармонії із тим, що є дійсно нашим, рідним.

Сьогодні Україна у війні з Росією. Щодня на фронті від ворожої кулі гинуть сини нашої рідної землі і десятки отримують поранення. Се маячок нам про те, що якщо ми не повернемо і не сформуємо нашу національну свідомість і не відмовимося від радянського минулого, наставницею якого є Росія, то нас чекає не тільки окупація території, але й повна окупація мізків! Саме через голови українців проходить головна брама до столиці Києва.

Тому найперше, що ми маємо зробити, то розвінчати міфи, нав’язані радянською системою. Нині відкриті архіви і на базі них з’являються сучасні дослідження істориків. Українці жодного дня окупації Кремля з початку ХХ століття не терпіли їх, як і не терпіли польської, румунської, німецької. Наші Герої не Ворошилови, Пєтровські і Ватутіни, а Коновалець, Петлюра, брати Чучупаки, Бандера, Зарицька, Лук’яненко і так до наших воїнів сьогодні. Наш прапор синьо-жовтий, наше бойове знамено червоно-чорне і наші земляки боролися за Вільну Україну!

Нам треба розірвати кайдани радянщини, перенести її у стіни музеї і виховати дітей так, що наволоч у Кремлі не мала приводу казати, що тут рускій народ, тут рускій язик, тут наша руская і совєцькая історія, і тут наші радянські герої.

Так, ми сьогодні опинилися у котлі, у якому зіштовхнулися два покоління. Так, ми бачимо демократію і свободу слова за кордоном. Але, на жаль, сьогодні існування свобод таким організаціям як слов’янський мір, КПУ, рускоє братство, а також канали Інтер і газета Вєсті – ставить під загрозу наше вільне існування і перекриває наш шлях до європейських цінностей. І поки в країні ллється кров, поки війна забирає тих найкращих, ми не маємо права втратити час, аби зробити нарешті нашу країну національно свідомою і міцною перед загрозою сусідів. Сильні і справді незалежні ми не боятимося інформаційних воєн, нам не страшні вже будуть комуністи і контакти з Інтерами – бо їх вже буде так мало і так не актуально. Ми будемо вищими за них.

Сьогодні я із татом вранці очистили пам’ятку Коновальцю та стіну від червоної фарби. Се не тягар для нас. Ми щиро любимо Коновальця за те, що у часи найбільших поневірянь і зрад – він все одно любив свій народ і хотів, аби ми жили без Голодоморів та воєн, аби ми були дійсно вільними!

3-го червня приходьте на відкриття барельєфу полковнику у Боярській ІІ школі ми будемо раді повідати про звитягу Коновальця і його стрільців та вшанувати усіх тих, хто любить Україну щирим серцем і вірить у її процвітання.

Історикиня Мірзаєва Марина

Читайте також: “Одні здіймали шапки, інші ж салютували по-вояцьки…” – нарис про Катерину Зарицьку.

http://vazhlyvo.info/my-lyubymo-i-tsinuyemo-vlasnyh-geroyiv-blog/
Коментарі