Місія першої жінки-офіцера Олени Степанів [блог]

Блог Марини Мірзаєвої

Олена Степанів була дівка з важким характером, але улюбленицею свого часу і хоч не менш відважними були її колєжанки Софія Галечка, Гандзя Дмитерко, але саме історія першої набула широкого розголосу і стала культовою. Мабуть, сьому посприяло подальше життя дівчини після Визвольних змагань відмінне від своїх посестер. Степанівна не пірнула по вуха у родинне життя, її не зламала заборона служби жінкам в УГА, як Софію Галечко, яка за невідомих обставин втопилася у серпні 1918 році. Вона не виїхала, як Гандзя Дмитерко за океан. Пощастило їй оминути такої долі, як у Ольги Басараб. І споглядаючи на се, я переконуюся, що кожна людина має свою місію і якщо з балкону сьогодення прослідкувати, то можна побачити той шлях, який логічно вплітається у людську сторі.

Я доволі часто ставила собі запитання стосовно Олени Теліги. Чи могла вона вчинити інакше і не йти у той день до Спілки Письменників? І пізнавши достатньо творчий доробок поетеси, її публіцистику, її власну історію життя, яка штовхала дівчину на знайомства із Донцовим, Ольжичем, Самчуком — зрозуміла, що не могла. Дівчина, яка мала вибір бути осторонь війни, ідеології, людей, обрала боротьбу. І коли у Празі вона почала принципово говорити українською — то почався відлік, який набирав темпу у вірі до націоналістичних ідей.

Так само і з Оленою Степанів. Чомусь саме вона першою почала відкрито протестувати проти дискримінації жінок у війську. Я навіть уявляю як вночі із хвилюванням і божевіллям у голові вона перешиває десь взяту потай стрілецьку форму на себе, як вдягає його, ховає волосся під каптур. Із тремтінням у тілі, але твердим помислом зробити се — йде до фотоательє, аби зробити фотокартку для військового квикта. Шокує фотографа і власника контори своїм виглядом і на наступний день її звинувачують у шпигунстві. І рятує дівчину від такого необачного вчинку те, що з юнацьких років привернула увагу оточення і стала улюбленицею долі, хтось із тодішніх українських діячів витягнув Олену з халепи. Допомагатиме і підтримуватиме її неодноразово Іван Чмола – заступник керівника УСС і друг Степанівни ще з Пласту. У потязі, який рушав із стрільцями на фронт у 1914 році, були дві дівчини: Софія Галечко і Оленка Степанів. І саме другу висаджують, забороняючи їхати далі на війну. Олені доводиться самостійно, за допомогою хитрощів потрапляти на фронт. В одному документі було зазначено замість ім’я Олена Степанів — Олег. Є думка, що змінивши ім’я на чоловіче та потрапляє у лави УСС.

У спогадах Романа Сушка згадується Олена: “я бачив, як Яримович (приміт. наймолодший бойовий офіцер І світової війни), а недалеко від нього Степанівна користувалися револьверами і йшли перед сотнею вперед”. Отака відважна дівчина, яка прикривала разом із своєю сотнею основні частини стрільців під Болеховом, і потрапила у полон. Відбувала заслання у Туркестані, вивчила східні мови, влаштували курси для неграмотних стрільців.

По закінченню війни захистила докторську в австрійському університеті, зробила вибір між еміграцією разом із чоловіком та життям в Україні на користь другого. Викладала у гімназії сестер Василіянок. Була арештована за час радянської окупації, де на допиті зізналася у своїй прихильності до націоналістичного руху і твердого переконання у його вірності. Відбувала покарання у радянських таборах, мордовських торфовищах у доволі вже зрілому віці і все ж повернулася в Україну.

Запам’яталася своїм ученицям у гімназії сестер Висиліянок та у пластових станицях як надзвичайно сувора і одночасно справедлива наставниця із офіцерською поставою. Навіть взуття носила масивне, схожі на солдатські чоботи, і вирізнялася поміж інших, щось було особливе в Оленці…

Блог Марини Мірзаєвої

http://vazhlyvo.info/misiya-pershoyi-zhinky-ofitsera-oleny-stepaniv-blog/
Коментарі