Чому в США так бояться соціалізму

Жителі США за словом “соціалізм” бачать тоталітаризм, Радянський Союз та “владу пролетаріату”

За останні 30 років американці якимось чином відсторонилися від ідеї, яка полягає в тому, що влада має займатися ще чимось, крім убезпечення та виконання законів. Я не замислювався про це доти, поки Берні Сандерс не став реальним кандидатом на пост президента США – кандидатом, якого я найбільше хотів би бачити на цій посаді, незважаючи на дошкульний потік жовчі, що обрушився на мене після такої заяви. Варто лише комусь почути або прочитати слово «соціалізм», як у голові миттю щось перемикається: соціалісти хочуть зробити бідних багатими, а багатих бідними; соціалісти затягнуть на нас податковий зашморг, поки ми всі не зубожіємо тощо.

Як гордий американець, я не прагну для своєї країни жодного з перерахованих вище жахливих сценаріїв. Але, завдяки 40-річній кар’єрі Сандерса і його політичній платформі, можна зрозуміти, чого він воліє насправді: сильного середнього класу, а не «влади – пролетаріату» і розстріляної інтелігенції. Хтось скаже, що я наївний – враховуючи до того ж, що я вступив до армії США та відслужив два бойових розгортання в Афганістані в один з найгірших періодів цієї війни. Ймовірно, всі бойові ветерани певною мірою ідеалістичні та наївні.

Податки несправедливі та не мають використовуватися для фінансування соціальних програм. Ця претензія обґрунтована для двох груп людей: тих, хто володіє достатньою кількістю орних, природно зрошуваних земель, забезпечуючи себе і свою сім’ю достатньою кількістю їжі та води, щоб вижити (скажімо, 3% населення); і для найбагатших жителів країни, які ніколи не користуватимуться соціальними програмами і можуть дозволити собі все найкраще (знаменитий 1% населення).

Подібна логіка працює у їхньому разі, але не для інших. Тож для 96% населення держави податки справедливі, і їх слід використати для фінансування соціальних програм.

Кожна доросла людина знає непорушну істину: якщо тобі щось дістається безкоштовно, ти це не так цінуєш. І хоча говорити про це непопулярно, однак це ж правило чинне й щодо тих, хто перебуває на соціальному дні. Неприємно чути, що деякі люди, які виросли в бідності в Південному Бронксі або в Аппалачії (Західна Вірджинія), розглядають талони на харчування й інші надані їм блага як щось обов’язкове. Але незалежно від того, чи вдалося переконати цих людей в необхідності працювати над поліпшенням свого добробуту, чи правильно буде залишити їх голодувати або підштовхнути до кримінальних дій?

Подивимося на цю проблему з іншого боку: дитина багатих батьків отримує машину, а згодом – точно отримає освіту в коледжі, четверта молода дружина фінансового магната отримує нову розкішну квартиру? Можна дозволити їм бути лінивими?

Так, з одного боку, люди, які заробляють гроші, повинні мати можливість витратити їх на свій розсуд, з іншого – ми маємо бути готові допомогти тим, хто з якихось причин голодує, або не має даху над головою, або дуже хворий. Просто це потрібно робити відповідально.

Якщо американці виступають проти «соціалізму» (а оскільки я поважаю своїх співгромадян, то вважаю, що вони при цьому не передбачають марксистську його версію), то вони вважають, що сучасний уряд не має гарантувати своїм громадянам якісь базові потреби, особливо тим, хто живе в містах і передмістях. У держави не має бути програм з контролю та забезпечення дотримання базового рівня освіти, питної проточної води, доступної медичної допомоги, інфраструктури, неупередженої судової системи, що фінансується державою, та системи безпеки (безпеки від злочинців або інших країн).

Насправді, помірний американський соціалізм – це контракт між городянами/мешканцями передмість і їхнім урядом. Це не радикальний метод перерозподілу багатства. Це не таємна змова з метою руйнування індивідуальних цінностей або підвищення залежності громадян від держави. Це – те, що добре освічені та інтелігентні люди на початку ХХ століття розглядали як цілком досяжну мету, враховуючи наявні технологічні та культурні механізми. Ці люди бачили в соціалізмі конкретну користь, оскільки жили в політично і соціально нестабільних країнах, які не надавали захисту; в яких дичавіли демагоги і провокатори.

Адріан Боненбергер

Американський журналіст, колишній військовий, ветеран війни в Афганістані

Матеріал частково взято з сайту “Новое время” 

http://vazhlyvo.info/chomu-v-ssha-tak-boyatsya-sotsializmu/
Коментарі