8 історичних фактів про Боярку у вирі Української Революції 1917-1921 рр. – блог Марини Мірзаєвої

До фестивалю “Під Покровом Тризуба”

  1. У Боярці похований відомий український поет-лірик, драматург і перекладач Володимир Самійленко. За української державності він служив у міністерствах освіти і фінансів, а в 1920 р. емігрував з урядом УНР до Галичини, окупованої Польщею, з якої невдовзі повертається у Київ. У центрі інтересів Самійленка завжди була Україна та її стражденний народ. Власне, задля України він і жив — підтвердженням цього є його поетичний спадок.
  2. Хоч у радянські десятиліття можна було почути про перебування в дореволюційній Боярці-Будаївці деяких видатних людей, їхній перелік виходив у кілька разів коротшим, ніж він є тепер. Чи не найбільше табу накладалось на згадки про Михайла Грушевського.

Схоже, що знайомство з Бояркою для Михайла Грушевського відбулося через його родичів, які мали тут будиночок. Студент Грушевський у 1888 − 1890 рр. мешкав у Києві і бував на дачі у Боярці. Про це говорять численні листи родини Грушевських. Варто наголосити, що на нашій малій Батьківщині Грушевські не почувались самотніми. Поміж усіх київських дачних передмість саме Боярка найбільше вабила українську інтелігенцію Києва, яка створила тут один зі своїх найбільших осередків. Серед них були подружжя відомих громадських діячів Федір та Віра Матушевські, історик і громадський діяч Дмитро Дорошенко, визначний лісознавець Борис Іваницький, композитор і громадський діяч Микола Лисенко, численна родина відомих вчених Кістяківських і родина Олександра Кониського, а також багато інших, менш відомих особистостей. Кожен з них вимагає окремих розповідей.

  1. Всеволод Петрів – військовий міністр і генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки, який активно вів бої проти ворогів у першій українсько-більшовицькій війні. Кінний полк імені Костя Гордієнка, очолюваний Всеволодом Петрівим, 1 березня 1918 року звільняв Боярку від більшовиків, рухаючись від Білогородки. У нашому місті до них приєднався загін Вільних Козаків, з якими військо УНР звільняло столицю Київ.

Всеволод Петрів згодом став військовим міністром УНР і одним з визначних діячів української політичної еміграції після загарбання України московською комуною. У Боярці названа вулиця на честь Всеволода Петріва і у рамках фестивалю “Під Покровом Тризуба” встановлена меморіальна дошка.

  1. У Боярці був командир Куреня Січових Стрільців, полковник Армії Української Народної Республіки, командант Української Військової Організації, перший голова Організації Українських Націоналістів — Євген Коновалець.

Яскравий епізод Української Революції 1917-1921 років, пов’язаний з Бояркою у період протигетьманського повстання 1918 року. Січові Стрільці, що складали ядро республіканських військ, після славного Мотовилівського бою, в якому вони розгромили гетьманців, 19 листопада 1918 року звільнили Боярку-Будаївку. Безпосередньо операцією керував Іван Андрух.
Після здобуття Боярки-Будаївки Січовими Стрільцями, вона стала головною базою подальшого наступу на Київ. На станції розмістилося їхнє командування на чолі з Євгеном Коновальцем і начальником штабу Андрієм Мельником, майбутніми засновниками й керівниками Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Взагалі Боярка-Будаївка перетворилася на військовий табір. Сюди з Фастова і з навколишніх сіл прибували і прибували повстанці, які вливалися до підрозділів Січових Стрільців, завдяки чому до 29 листопада їхнє формування розгорнулося до дивізії. Сюди ж присилали трофейні гармати, завдяки чому Роман Дашкевич сформував у Боярці свій славетний гарматний полк, що складався із 7 батарей.
20 листопада на бік республіканців перейшов Лубенський сердюцький кінно-козачий полк, очолюваний Юрієм Отмарштайном, пізнішим героєм Листопадового рейду 1921 року. Опівдні полк вишикувався на пристанційній площі Боярки.
Того ж дня до Боярки з Фастова прибув Чорноморський Кіш отамана Поліщука. Він також приєднався до боїв за Київ.
Сьогодні у Боярці є вулиця імені Євгена Коновальця, меморіальна дошка та барельєф.

  1. Отаманські загони. Ще один яскравий епізод Української Революції 1917-1921 років, пов’язаний з Бояркою, це події Повстання Отамана Зеленого 1919 року, а саме його березнево-квітневого періоду, пов’язаного з Куренівським повстанням проти московської комуни, що загніздилася в Києві. Тоді на Київ через Боярку вели наступ повстанські загони мотовилівського отамана Овсія Гончара (Отамана Бурлаки). 28 березня 1919 року прямо на станції Боярка загарбники розстріляли його молодшого брата Терентія, що потрапив до них у полон.
    Сам Отаман Бурлака загинув 1921 року. Московські загарбники захопили його в полон і відправили до в’язниці на Холодній Горі в Харкові. Він звідти вирвався, але невдовзі загинув у перестрілці під час спроби його наступного арешту.
  2. Безпосередньо з Бояркою пов’язана діяльність Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри. Приїжджав він сюди у листопаді 1918 року під час побуту в Боярці Січових Стрільців. Відомим є також його візит до Боярки 30-31 серпня 1919 року. Старожили вказують місце в колишній Будаївці, де стояла хата, в якій зупинявся видатний керівник української революції й УНР Симон Васильович Петлюра.
  3. Серед послідовних борців за незалежність України був Марко Семенович Шляховий – перший призначений керівництвом УНР старшина Будаївської волосної управи (1918). Сьогодні можемо говорити, що від Шляхового йдуть витоки місцевого самоврядування у нашому місті.

Народився Марко Семенович у с. Глеваха 1887 року у багатодітній родині – три дочки і чотири сини. Дружину мав з місцевих, яка 1916 народила сина Сергія. Був членом Української партії соціалістів-федералістів, що входила до Центральної ради. Марко Шляховий на початку 1918-го працював у Міністерстві торгу і промисловості. У лютому 1918 був призначений старшиною Будаївської волості. Своїми указами виявив рішучі наміри навести лад у волості відповідно до розпоряджень Центральної Ради. У лютому 1919 року Директорія відступила з Києва. Більшовики привели своїх комісарів. 27 березня 1919 року Марко Шляховий за підтримки селян ініціював антибільшовицьке повстання у Будаївській волості. Згодом козакував у лавах 1-ої Дніпровської повстанської дивізії, що описав у «Записках повстанця» (1920-1922). Восени 1919 був комендантом Козятина та околиць. У 1921 році – голова Будаївської волосної церковної ради УАПЦ. Переслідуваний чекістами, продовжував працювати головою Будаївського волосного ревкому та заввідділом освіти Будаївського волосного виконкому, а також інспектором продподатку. У відповідь на доноси Шляховий писав: «…я, безумовно, єсть оборонець національних інтересів нещасного українського народу». Марко Семенович Шляховий трагічно загинув від рук найманців 14 серпня 1922 року в Глевасі, де і похований.

  1. Керівник боярських підпільників — Пилип Васильович Драник-Косар, який боровся із більшовицькою окупацією до кінця грудня 1929 року, був уродженцем села Княжичі Києво-Святошинського району. За фахом — художник, втім присвятив своє життя боротьбі за Українську Незалежність. Служив в Окремому Чорноморському коші, 6-1 Січовій стрілецькій дивізії, загоні отамана Ілька Струка. 1920 року був начальником контррозвідувального відділу Армії УНР у м. Василькові. На початку 1920-х років утворив підпільну організацію на території Київського і Білоцерквіського повітів Київської губерній. Мав зв’язки із отаманами Гайовим та Орликом.

Матеріали зі статей: Микола Кучеренко “Боярка Михайла Грушевського”, Хома Іван “Євген Коновалець та Загін Січових стрільців у Боярці”,  Сергій Коваленко “Боярські шляхи Української Народної Республіки (УНР)”, Владислав Карпенко “Художник, останній отаман Київщини”.

Підготувала: Марина Мірзаєва

http://vazhlyvo.info/8-istorychnyh-faktiv-pro-boyarku-u-vyri-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-1917-1921-rr-blog-mariyi-mirzayevoyi/
Коментарі